Що тут є, а чого немає

Досі новий світ у Грімголді був правкою в коді. Не образно: щоб світ з’явився, хтось дописував його в seed.py, надсилав pull request і чекав на рев’ю. Реєстр, чернетки, драбина публікації — усе це давно працювало, а сам світ однаково приходив зі сховища коду.

Але гірше було інше. Світ умів оголосити, що в ньому відбувається: місця, людей, фракції, зав’язку. І не вмів оголосити, чим він є. Тому будь-який світ виходив темним фентезі — навіть коли автор писав зовсім про інше.

Де саме гра здогадувалася замість автора

Це не одне налаштування, яке забули винести. Припущення «тут темне фентезі» лежало в місцях, про які ніхто окремо не думав:

• Класи. Гравцеві пропонували слідопита, мага, злодія і воїна. Чотири слова, вшиті в застосунок.
• Гроші. Гаманець рахувався в золоті. У світі про вісімнадцятий рік — теж у золоті.
• Спорядження. Один спільний перелік предметів на всі світи одразу.
• Імена. Гравець кидає ім’я героєві, і це найперше, що він дізнається про світ. Список був з темних віків Європи — германські, норвезькі, англосаксонські, кельтські, слов’янські, візантійські. Для темного фентезі правильно. Для Петрограда вісімнадцятого року — ні.

Окремо кожен пункт має вигляд дрібниці. Разом вони означають, що «створити світ» насправді означало «написати історію всередині нашого».

Сетинг — це те, чим світ є

Тепер у світу є друга половина, окрема від вигадки. Вона зветься сетинг і відповідає саме на це питання: що тут буває.

Сетинг оголошує епоху, гроші, спорядження, класи та імена. Епоха — звичайний текст, і він головніший за решту: саме цим текстом зв’язаний оповідач. Ось приклад, який стоїть підказкою просто в полі:

Тисяча дев’ятсот вісімнадцятий рік. Є гвинтівки, телеграф, паротяги і гас. Магія тут рідкісна, дорого обходиться тому, хто її творить, і дивує людей менше, ніж кулемет.

Світ вказує на сетинг, а не тримає його в собі. Так зроблено не з охайності: текст сетингу потрібен трьома мовами, і всі наші світи темного фентезі ділять один словник замість того, щоб кожен тримав свою копію — і перекладав її окремо.

Клас при цьому лишається костюмом поверх механіки. Автор може назвати клас як завгодно і вдягнути як завгодно — але не може зробити його сильнішим: очки життя та характеристики належать застосунку і авторові недоступні. Гравець бачить нетранера, кубик бачить мага.

Світ збирається по кроках, і кожен крок одразу записується

Далі автор будує сам світ — у браузері, кроками: місця, люди, фракції, завдання, зав’язка, вигляд, обкладинка.

Порядок не є справою смаку. Завдання посилається на людей, зав’язка називає геть усе, обкладинка показує місце — тому зав’язка пишеться останньою, і лише це дає їй змогу взагалі назвати героїв. Крок пропонується тоді, коли все, на що він може послатися, вже існує.

Три речі, які ми вирішили заздалегідь і про які варто сказати прямо:

Кожен крок пише рядки в справжню чернетку світу, а не накопичує їх до кінця. Кожен крок — це платний запит до моделі. Закритий ноутбук між третім і четвертим кроком не повинен коштувати всього, що вже куплено. Тому піти з майстра можна будь-коли і відкрити редактор на тому, що вже є.

Крок перевіряється проти всього, що вже записано, а не проти власної відповіді. Завдання, яке посилається на коваля, звіряється зі складом персонажів у базі. Якщо модель вигадала того, кого немає, відповідь не приймається і модель переписує її сама — це помітно надійніше, ніж мовчки викинути рядок і показати авторові дірку.

Ціна називається до натискання, а не після. Оцінка чесно підписана оцінкою: довжину відповіді передбачити не можна, тому береться дорогий випадок. Автор, якому виставили рахунок заднім числом, — саме та прикрість, якої ми уникаємо; автор, приємно здивований сумою, — ні.

Що тут робить ШІ, а що досі робить людина

Нудне. Нотатки про епоху можна причесати в канон сетингу — ті самі факти, нічого нового. Список імен можна вигадати з опису світу. Каталог предметів — запропонувати з регістру. Класи — підігнати під світ, який автор уже описав.

І переклад. Костюм класу потрібен українською, російською та англійською, інакше сетинг не опублікується — і правильно, бо інакше англомовному гравцеві запропонують «пластуна». Написали своєю мовою, натиснули перекласти з ШІ — порожні мови заповнилися. Те, що ви вже написали руками, не чіпається.

Чого ШІ не робить — то це не вирішує, що світові час виходити до гравців. Автор у Грімголді — окрема роль: він створює світи і не може їх публікувати. Драбину чернетка → схвалено → опубліковано проходить лише людина з правами адміністратора, і перестрибнути щабель не можна — світ доходить до гравця тільки тоді, коли під ним хтось підписався. Це не бюрократія, а єдиний захист, який тут працює: усе згенероване далі стає каноном і накопичується з першого ходу.

Останній світ, який довелося написати кодом

«Червона зима» — вісімнадцятий рік і магія — перший світ, який не є темним фентезі. Гаманець у рублях, чотири власні класи, власний каталог, і оповідач тримає епоху всю партію. Поки що це чернетка, і для неї це правильний стан.

Написали її ще старим способом — у коді, за кілька днів до всього описаного вище. Саме це й робить її цікавою: поки її збирали, з’ясувалося, що гаманець у світі про вісімнадцятий рік однаково рахується в золоті, бо змінювати гроші не було де. Механіка була готова, а змінити в ній бодай щось могла лише людина з доступом до сховища коду. Редактор, про який ця стаття, виріс просто з цього.

Саме сюди ми й кличемо авторів. Якщо вам цікаво збудувати власний світ — не пригоду всередині нашого, а світ зі своїми грошима, своїм спорядженням і своїми словами, — напишіть нам на grimhold.world. Роль автора видається руками, і ми читаємо кожну заявку.